Жена, облеченная в солнце
  Home  
Свящ. Писание     ru     en  
       
 
 
. Загрузить
zip-file
Главная
+ Категории
+ Явления
Ла-Салетт
Фатима
Борен
Хеде
Гарабандал
Зейтун
Акита
Меллерей
Меджугорье
История
Апостасия
Коммунизм
1000 лет
Библия
Богородица
Толкования
Молитва
Розарий
Обожение
Сердце
Жертва
Церковь
Общество
Природа
Персоналии
Тексты
Статьи
Указатель
Ссылки
Литература
email
 
Лев XIII, Папа Римский Категория: Ватикан Иоанн Павел II, Папа Римский

Annum Sacrum

Лев XIII, Папа Римський Акт посвяти людського роду Найсвятішому Ісусовому Серцю

ЕНЦИКЛІКА ПАПИ РИМСЬКОГО ЛЬВА XIII

До Всечесних Братів, Патріархів, Примасів, Архиєпископів, Єпископів

та інших Ординаріїв, котрі перебувають у мирі і єдності з Апостольською Столицею

  ANNUM SACRUM

Про посвяту людського роду Найсвятішому Ісусовому Серцю

28 V 1899 р. Б.

Лев XIII Папа Римський

 

Всечесніші Брати!

Вітання й апостольське благословення!

Як Вам відомо, апостольським листом ми недавно оголосили святий рік, який відповідно до звичаю і установи предків будемо незадовго відзначати в цьому святому місті.

Сьогодні перебуваємо в надії і очікуємо, що ця свята урочистість відбудеться якнайпобожніше. Тому розпоряджаємося і доручаємо річ особливого значення, від котрої слушно очікуємо чудових і тривалих плодів, передусім для християнства, а потім і для цілого роду, якщо тільки вона {ця річ. — Прим, ред.) потрапить на щирий і добровільний та одностайний послух.

За прикладом Наших попередників — Інокентія XII, Венедикта XIII, Елемента VIII, Пія VI, Пія VII і Пія IX — Ми наполегливо старалися зберігати і щораз більше поширювати цей випробуваний рід набоженства, котрий полягає у почитанні Найсвятішого Ісусового Серця. Вчинили Ми це декретом від 28 червня 1889 року, в якому цю урочистість піднесли до ряду найбільших свят. Тепер Нам представляється прекрасний спосіб почитання, котрий був би певним доповненням і вершиною всякої пошани, відданої Найсвятішому Серцю. Покладаємо надію, що такий спосіб почитання буде приємний нашому Спасителеві Ісусові Христові. В цьому листі не торкаємося чогось нового і нечуваного. Бо коли надходила двохсота річниця від того часу, як Господь Бог доручив блаженній Марії Магареті Алякок відкрити славу Божественного Серця, то вже 25 років перед тим звідусіль не тільки приватні особи, але і єпископи посилали до Пія IX численні прохання, щоб Вони побажали посвятити цілий людський рід Найсвятішому Серцю. Після тривалого випробування Наше побажання здійснилося, щоб відродити цю річ {посвяту. — Прим. ред.). Тому кожній окремій спільноті, котра цього прагне, дано дозвіл посвятитися відповідно до приписаної форми. Тепер, коли виникли нові причини, гадаємо, що настав сприятливий час, щоб здійснити це діло.

У всіх аспектах найвищий і найбільший вияв пошани і почитання належиться Ісусові Христові, оскільки Він є найвищим Царем і Господом. Його панування охоплює не тільки католицькі народи і не тільки тих, котрі, обмиті святим хрещенням, правдиво належать до Церкви, хоч і були зведені на бездоріжжя облудними науками або яких від Його Любові відлучила незгода, а також охоплює всіх тих, котрі не мають Христової віри, щоб таким чином весь людський рід правдиво залишався під владою Ісуса Христа. Тому що Він — Єди-нородний Син Бога-Отця, що посідає з Ним ту саму істоту, "Він — відблиск його слави, образ його істоти" (Євр. 1, 3), тому мусить мати все спільне з Отцем, отже в тому числі і найвище над усіма панування. Тому Син Божий говорить про себе так словами пророка: "Адже то я настановив мого царя над Сіоном, горою святою моєю! Оповіщу про постанову. Господь сказав до мене: "Син мій єси ти, я породив тебе сьогодні. Проси в мене, і я дам тобі народи в спадщину, і кінці землі тобі в посілість" (Пс. 2). Тими словами Він заявляє, що отримав від Бога владу над усією Церквою, котру належить розуміти через гору Сіон, і над рештою землі, аж доки простягаються її межі. На якій підставі опирається ця найвища влада, нам вказують такі слова: "Син мій єси ти". Коли, отже, є Сином Царя, який панує понад усім, тому є і спадкоємцем всякої влади, як сказано Йому: "дам тобі народи і спадщину". Подібно говорить про Христа святий Апостол Павло, що Його Бог-Отець "зробив спадкоємцем усього" (Євр. 1,2).

Однак понад усе необхідно брати до уваги те, що сказав Ісус Христос про своє панування вже не через апостолів чи пророків, але власними словами. На запитання римського намісника: "То ти таки цар?" без вагання відповів: "Ти кажеш, що я цар" (Йо. 18, 37). Велич цієї влади і нескінченність Свого панування виразно потвердив словами, які промовив до апостолів: "Дана мені всяка влада на небі й на землі" (Мт. 28, 18). Якщо Христові дана "всяка" влада, з цього випливає, що Його панування мусить бути найвищим, безмежним, яке не підлягає жодній волі, так що немає рівного чи подібного до Нього; а коли та влада дана Йому "на небі й на землі", то небо і земля мусять Йому підпорядковуватись. Це виняткове своє право Христос виконував у належний спосіб, наказуючи апостолам голосити Його науку, єднати людей через святе хрещення в одне тіло Церкви, зрештою, давати закони, які не можна нікому порушувати, якщо не хоче наразитися на небезпеку втрати вічного спасіння.

Але це не все. Панування Христа походить не тільки з природного права як Єдино-родного Сина Божого, але також і з набутого права. Бо Він вирвав нас "із влади тьми" (Кол. 1, 13) і "дав себе самого як викуп за всіх" (1 Тим. 2, 6). Не тільки католики і ті, котрі отримали хрещення, але всі люди і кожна людина зокрема, стали для Христа "людом придбаним" (1 Пт 2, 9). Це влучно охарактеризував св. Августин, кажучи: "Питаєте, що купив? Подивіться, що дав, а довідаєтесь, що купив. Плата за це є Христова Кров. Що дорівняє цій ціні, якщо не цілий світ? Якщо не всі люди? Так багато дав за цілий світ, але дав" (Св. Августин, Trac. 120 in Toan).

Чому навіть невіруючі є під владою і пануванням Ісуса Христа? Привід і причину цього пояснює св. Тома. Коли запитав, чи суддівська влада Нашого Господа поширюється на всіх, то ствердив, що "суддівська влада випливає з царської влади". З цього випливає рішучий висновок: "Якщо йдеться про право володіння, то все є піддане Христові, якщо ж йдеться про виконання цієї влади, то ще й досі не все Йому підкоряється". Але свою владу і своє панування Христос виконує через правду, через справедливість, а найбільше через любов.

Він, однак, сам ласкаво дозволяє, щоб до цього Його подвійного фундаменту влади й панування добровільно прибували піддані. Ісус Христос є Бог і наш Відкупитель — багатий досконалим посіданням всіх речей; а ми такі убогі і бідні, що нічого не маємо свого, що могли б Йому пожертвувати. Отже, відповідно до Своєї найвищої доброти і любові, Христос не забороняє, щоб ми те, що Йому належить, віддавали Йому так, якби це було нашою власністю. "Сину, дай мені своє серце". Через це можемо складати Йому жертву з волі і любові. Тому, що коли посвячуємося Христу, не тільки охоче, але явно визнаємо Його панування над нами і дозволяємо на нього, але крім того, реально стверджуємо, що якби те, що ми даємо, належало нам, то віддали б це якнайохочіше; але сьогодні просимо, щоб тим, що є Його власністю, не погордив, але прийняв від нас. Таке значення речі, про котру говоримо і так належить розуміти наші слова. А оскільки Найсвятіше Серце є символом і докладним образом нескінченної любові Ісуса Христа, котра сама нас спонукає до взаємної любові, тому цілком доречною річчю є посвятитися Його Найсвятішому Серцю; це не є щось інше, як тільки посвячення Ісусові Христові; бо коли віддаємо пошану і славу, і поклін Божественному Серцю — то самому Христові їх істотно і правдиво віддаємо.

Щоб сповнити такий акт побожності та щоб його добровільно виконати, взиваємо і заохочуємо всіх тих, котрі знають і люблять Божественне Серце; а тим більше прагнемо, щоб всі це зробили одного і того самого дня, щоб стільки тисяч, які те ж саме присягають, одночасно висловленням почуттів пронзили небо. — Але чи могли б Ми забути тих, яким світло Христової віри ще не засвітило? Ось виконуємо заступництво Того, Який прийшов спасти те, що загинуло, і пролив Свою Кров для спасіння цілого людського роду. В такий спосіб наполегливо стараємося привести до правдивого життя тих, котрі сидять у тінях смерти, посилаючи на всі кінці світу Христових посланців, щоб їх просвічували, — таким чином змилосерджуємося над їх долею і, наскільки це від нас залежить, усильно поручаємо і віддаємо їх Найсвятішому Серцю. В такий спосіб це посвячення, до якого всіх заохочуємо, принесе всім користь. Бо ті, котрі знають і люблять Ісуса Христа, відчують в особливіший спосіб у собі зріст віри і любові, а ті, які, пізнавши Христа, зневажають Його Заповіді, зможуть скористати з Полум'я Любови Найсвятішого Серця. Зрештою, будемо одностайно благати про небесну поміч для тих нещасливих, котрі сліпо тримаються забобонів {поганства. — Прим, ред.), щоб Ісус Христос, якому вони підлеглі з приводу "права володіння", запанував над ними "з огляду виконання влади, не тільки в майбутньому житті, в якому буде здійснювати свою волю над всіми: одних — спасати, інших — карати" (Св. Тома), але й також у теперішньому житті уділив їм віри і святості, щоб цими чеснотами вони могли належно прославляти Бога і колись доступити вічної щасливості в небі.

Таке посвячення дає надію також світським спільнотам, бо може охороняти або зміцнювати вузли, якими публічні справи з природи речі є пов'язані з Богом. В найновіших часах було дуже багато зроблено, щоб усіляким способом відгородити Церкву від світської спільноти. В державному ладі й правлінні нехтують повагою Божого і церковного права і навіть доходить до того, щоб цілковито усунути вплив релігії на щоденне життя. А це означає усунути Христову віру і, якщо це можливо, — самого Бога викинути зі світу. Не дивно, що через такий зухвалий бунт багато людей розгубилося і є так кидані бурями, що ніхто не може опертися страхові і небезпекам. Легковаження релігії нищить найпевнішу основу публічної безпеки. Бог справедливо карає тих, які Йому противляться, залишаючи їм їх власну волю, щоб служили злим віянням і самим собі готували загибель надуживанням власної свободи.

Звідси та сила злого, котра гніздиться вже віддавна, тому й наполегливо маємо шукати порятунку в Того, котрий своєю силою може її побороти. Хто це є, якщо не Ісус Христос, Єди-нородний Син Божий? "Бо немає й імени іншого під небом, що було дане людям, яким би нам спастися" (Ді. 4,12). Тому до Нього потрібно прибігати, бо Він є "дорога, правда і життя". Коли заблукали, то треба повертатися на добру дорогу. Коли потонули в темноті розуму, то треба її просвітити світлом віри. Коли запанувала смерть, потрібно шукати життя. Тільки тоді загояться рани і відродиться всяке право і, сподіваємося, що воно віднайде колишнє своє значення і зацвіте благословення миру й з рук випадуть мечі; коли всі щиро піддадуться під владу Христа і будуть Йому слухняні, і "всякий язик визнає, що Ісус Христос — Господь на славу Бога-Отця" (Фил. 2, 11).

Коли на початку свого існування Церква вгиналася під гнітом цісарів, молодому царю показався хрест, як пророцтво і знак близької і святої її {Церкви. — Прим, ред.) перемоги. Одночасно перед нашими очима постає інший неминучий посланець перемоги, правдивий знак Божий -Найсвятіше Серце Ісуса; над Ним видніється хрест, а все Воно огорнуте ясним світлом і горить полум'яним жаром. В Ньому покладаємо всю нашу надію, в Нього благаємо й від Нього очікуємо нашого спасіння.

Нарешті не хочемо замовчувати іншої, чисто особистої, але справедливої й важливої причини, котра Нас підштовхнула до нинішнього розпорядження, що Бог — Датель всякого добра віддалив небезпечну хворобу і зберіг Нас при житті. На подяку і привселюдну пам'ятку такого великого добродійства хочемо тим посвяченням віддати честь Найсвятішому Серцю.

Тому постановляємо, щоб дев ятого, десятого і одинадцятого дня наступного місяця червня відбувалися набоженства в головній Церкві кожного міста і містечка та в кожен із тих днів додавали до інших молитов недавно нашою повагою апробовану Літанію до Найсвятішого Серця. В останній день належиться відмовляти Акт посвяти в тій формі, яку Вам, Всечесніші Брати, разом з нинішнім листом присилаємо.

Як завдаток Божої ласки і на доказ Нашої зичливості пересилаємо Вам, духовенство, апостольське благословення, яке Ви передасте людям.

Дано в Римі при базиліці св. Петра дня 25 травня 1899 року, на двадцять другому році Нашого понтифікату.

 

Акт посвяти людського роду Найсвятішому Ісусовому Серцю
Лев XIII, Папа Римський

О Наймиліший і Найсолодший Ісусе, Відкупителю людського роду, поглянь на нас, що покірно припали перед Твоїм Престолом!

До Тебе належимо й хочемо бути Твоїми! А щоб бути сильніше злученими з Тобою, кожний із нас добровільно посвячується сьогодні Твоєму Пресвятому Серцю.

Багато людей ніколи Тебе не пізнало, багато від Тебе відступило, погордивши Твоїми заповідями. Змилосердися над ними, Всещедрий Ісусе, і пригорни всіх до Свого Найсвятішого Серця.

Господи! Будь Царем не тільки тих вірних, що не відступили від Тебе, але й блудних синів, що покинули Тебе. Вчини, щоб вони скоро повернулися у Твої батьківські обійми, щоб не загинули з біди і голоду! Будь Царем зведених блудною наукою і тих, що їх відлучила незгода; приведи їх до пристані правди і єдності віри, щоб скоро стало одне стадо і один пастир.

Будь Царем і всіх тих, що перебувають у старому забобоні поганства та ісламі; зволь вирвати їх з пітьми і довести їх до світла і Божого Царства.

Поглянь також оком Твого Милосердя на синів того народу, що колись був народом особливо любленим. Хай кров, що її вони на себе кликали, сплине на них тепер джерелом спасіння і життя.

Дай, Господи, Своїй Церкві тривалу свободу; пішли всім народам лад і спокій. Вчини, щоб від краю до краю землі в один голос лунало: "Слава Божественному Серцю, що дає нам спасіння! Йому честь і слава навіки. Амінь".


Лев XIII, Папа Римський Акт посвяти людського роду Найсвятішому Ісусовому Серцю

См. также

Ссылки

Литература

       
     
        Чтобы эти исследования продолжались,
пожалуйста, поддержите нас.
       
       
       
Контактная информация     © 2012—2018    1260.org     Отказ от ответственности